В Твоем присутствии, мой Бог,
Я преклоню свои колени.
Мой дух измучен, изнемог.
В Твоих руках, как в колыбели,
Я быть хочу и слышать сердце,
Вместившее весь мир в себя,
Заблудших, гибнущих и грешных
Готовое принять, любя.
В Твоем присутствии могу
Я только радоваться солнцу,
Идти навтречу свету, дню,
Припасть к бездонному колодцу,
Где Слово - жизнь, святая мудрость,
Надежда, вера и любовь.
Там в жизни все перевернулось,
И жизни счет был начат вновь.
Святой и праведный Иисус
Призвал, чтоб все начать сначала.
Он снял с души весь тяжкий груз,
ошибок выправил немало.
О, если б заново начать
Всю жизнь, с нуля, с рожденья дней...
Но ни к чему теперь мечтать,
Ведь жизнь однажды начата,
Все есть как есть. Дней череда
Уже сложилась, все не счесть.
История ушла в лета,
Не нужно сожалеть о ней.
В Твоем присутствии, мой Бог,
Я преклоню свои колени.
Как терпелив Ты был! Как мог
Ты знать, что жизнь мою изменит,
Защиту ложную сломать
И растопить всю боль, как воск.
Ты видел все, понять Ты смог,
Как до мятущегося сердца
Теплом любви Своей достать.
Я преклоняюсь пред Тобой,
В Тебе хочу я раствориться,
К Источнику воды живой
Припасть и досыта напиться.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
